Про газ-13


#1
В кінці 50-х років 20 століття на зміну «ГАЗ-12» прийшла «Чайка» - автомашина більш досконала і комфортабельна. Кузов довжиною 5.6 м при ширині 2 і висоті 1.62 став просторіше.

При кліренсі 20 см машина була досить прохідною, правда, важкуватою (1850 кг суха маса). X-подібна рама зі зближеними поздовжніми балками і під міліметр товщина кузова визначали тривалий термін служби автомобіля. Це не сучасні «консервні банки», іржавіють моментально з товщиною металу кузова 0.5 – 0.6 мм. V-подібний двигун з верхнім розташуванням клапанів мав 8 циліндрів. Горюча суміш надходила в них через 4-х камерний карбюратор. Ступінь стиснення (в циліндрах) становила 8.5, ніж була досягнута потужність 195 к. с. Літраж «ГАЗ-13» був 5.5. Гідропідсилювач керма і автоматична коробка передач дуже добре працювали на всіх швидкостях руху машини. На витрату палива тоді особливо уваги не звертали, бензин був дешевий. При «сжирании» двигуном на сотню кілометрів 15-ти його літрів на середніх швидкостях – це досить небагато. А в бензобак заливалося 80 л пального. Зі швидкістю 60 – 70 км/годину можна було проїхати по рівній дорозі більше п'ятисот сухопутних миль.

Гідротрансформатор в АКПП охолоджувався водою, у важких дорожніх умовах включалася «планетарка» з трьома передачами. Це робилося або кнопкою, або різким натисканням педалі газу. Всього педалей під ногами водія було дві – подачі палива і гальмівна. При рушанні з місця, водій теж натискав кнопку. На поворотах при високій швидкості руху машини працював стабілізатор (поперечної стійкості). Два підсилювача (один рульового управління гідравлічний, а інший повітряний гальмівний) забезпечували водієві більш високу безпеку їзди. А невеликі проколи в безкамерних шинах легко заделывались засобами бортової аптечки (пробками). Семимісний кузов з сталевого листа з пружинними диванами та відкидними сидіннями не мав тоді подушок безпеки і прив'язних ременів. Були електричні склопідйомники, дві пічки, безосколкове скло. А ще протитуманні фари автоматично працюючий ліхтар заднього ходу.

У часи правління генсеків простій людині не було можливості придбати урядовий лімузин. Таку машину одного разу Л. Брежнєв подарував патріарху Пімену. Та ще мала автомобіль (білого кольору) «ГАЗ-23» Терешкова. Відзначився чимось і головний пожежний Москви, роз'їжджаючи на особистій «Чайці» червоного кольору. В основному ж на службових «Чайках» їздила вища партноменклатура. Сьогодні машину купують як раритет.